Інтеграція штучного інтелекту як передового засобу навчання в українське інклюзивне освітнє середовище

Анотація

Штучний інтелект (ШІ) наразі є передовим освітнім інструментом, що підтверджується суттєвими доказами його ефективності у вирішенні освітніх завдань різної складності — від створення планів уроків одним натисканням миші до відтворення віртуальних екскурсій не виходячи із класу. Незважаючи на переважно монополістичні тенденції серед виробників таких асистивних технологій, очікується, що цифровий ринок незабаром насититься різноманітним набором генеративних агентів на будь-яку потребу та  гаманець. Звичайно, у контексті загальної педагогіки ефективність таких змін — очевидна, однак інклюзивна освіта залишається значною мірою залежною від традиційних педагогічних підходів, насамперед через маломобільність самої сфери. Порівняльний аналіз українського досвіду інклюзивної освіти з міжнародними стандартами показує помітний регрес з початку повномасштабного вторгнення: у той час як провідні міжнародні ініціативи зосереджені на потенціалі штучного інтелекту для вирішення глобальних освітніх викликів, Україна, схоже, значною мірою залежить від ідейності окремих освітян. Щоб відповісти на контроверсійне питання, чи є прийнятним нехтування певними рекомендаціями провідних міжнародних установ щодо безпечної інтеграції ШІ в освітню практику — особливо за відсутності альтернативних перевірених методологій для навчання дітей з особливими освітніми потребами (ООП) — було проведено опитування за участю 43 респондентів, які залучені в інклюзивну освітою сферу. Отримані результати підтверджують, що негативне сприйняття ШІ в інклюзивному контексті є частково виправданим: освітній ландшафт України все ще розвивається хоча б до рівня міжнародних інституцій початку 2000-х років. У цій статті також висвітлюються ризики, пов’язані з необдуманим впровадженням «радикально нових технологій» у навчальні заклади без попередньої перевірки відповідності чотирьом критеріям: точності змісту програми, її вікової відповідності, використання педагогічних методів з урахуванням культурної та соціальної придатності. Незважаючи на те, що стаття переважно висловлює скептичну точку зору щодо можливості ефективної інтеграції ШІ в інклюзивний освітній процес, автори не мають наміру применшувати національні досягнення. Натомість вони виступають за знаходження нових актуальних напрямків досліджень у даній області, адже шлях України до успішної інтеграції ШІ лежить через співрацю, вдосконалення інструментів, які розширюють можливості, а не перекривають, гарантуючи, що «штучна інклюзія» стане реальністю, а не галочкою на папері.