Освітологічний дискурс

Лідерство в освіті як провідний напрям освітньої політики

2022-12-09T20:48:13+00:00

Стаття присвячена аналізу теоретико-практичних аспектів освітнього лідерства. Зазначено, що лідерство: це модель управління освітньою організацією, що стимулює інноваційну поведінку педагогів, забезпечує використання новацій на всіх рівнях організації; повинно створити практику корпоративного управління з метою підтримки інноваційної поведінки педагогів в освітніх закладах різного типу.

Автором показано, що одним із провідних напрямів державної освітньої політики виступає лідерство в освіті як спосіб ефективного управління персоналом в системі менеджменту освіти. Запропоновано різні підходи до визначення освітньої політики, де спільними показниками виступають: організована й цілеспрямована діяльність держави; комплексна система заходів державних інституцій; ключовий суб’єкт освітньої політики в суспільстві – держава; система освіти – провідний інститут демократичного суспільства.

У статті виокремлено пріоритетні напрями освітньої політики: забезпечення державних гарантій доступу якісної освіти; створення умов для підвищення якості загальної та професійної освіти; формування ефективних економічних відносин в системі освіти; забезпечення системи освіти висококваліфікованими фахівцями, їх підтримка державою та суспільством; управління розвитком освіти на основі розподілу відповідальності між суб’єктами освітньої політики.

Акцентовано увагу на техніці управління структурним підрозділом у закладі освіти (сукупність операцій, процесів і процедур управлінської діяльності, які виконуються формалізовано, на основі правил, інструкцій). Доведено, що навчання керівників основним аспектам кадрової політики в галузі освіти, залучення в програми їх підготовки й підвищення кваліфікації з питань організації управління персоналом сприяють формуванню в них науково обгрунтованої роботи з науково-педагогічними працівниками, що забезпечує ефективну організацію освітнього процесу.

Тенденції практичної підготовки майбутніх вчителів початкових класів у закладах вищої освіти Фландрії (Бельгія)

2022-12-09T20:55:57+00:00

Стаття є компаративним дослідженням системи професійної підготовки вчителів початкових класів у Фландрії (Бельгія). Актуальність теми зумовлена оновленням професійних стандартів підготовки вчителів початкових класів, орієнтацією української системи професійної підготовки на вивчення та впровадження кращих європейських практик педагогічної підготовки, а також успішним досвідом Фландрії у частині реформування системи професійної підготовки вчителів початкових класів. Аналіз наукової літератури засвідчує фрагментарність попередніх досліджень та відсутність комплексного аналізу теми. З огляду на це метою статті є визначити та обґрунтувати тенденції практичної підготовки вчителів початкових класів у Фландрії на трьох рівнях: організаційному, змістово-технологічному та результативно-оцінювальному. За характером методології, це дослідження є якісним компаративним дослідженням.

Дані дослідження отримані шляхом аналізу змісту освітніх та робочих програм ЗВО Фландрії. Дані оброблено із застосуванням емпіричних методів компаративного дослідження та методів кількісної обробки результатів дослідження. На організаційному рівні виокремлено такі тенденції: тенденцію до організації педагогічної підготовки за паралельною моделлю, автономного визначення ЗВО тривалості практичної підготовки, диверсифікації типу закладів, де проходить практична підготовка вчителів початкових класів. На змістово-технологічному рівні виділено такі тенденції: до побудови програм за концентричним принципом, до запровадження компетентнісного підходу до практичної підготовки. На результативно-оцінювальному рівні виокремлено тенденцію до впровадження формувального оцінювання результатів практичної підготовки.

Досвід Німеччини у запровадженні стратегій змішаного навчання

2022-12-09T21:04:46+00:00

У статті на основі аналізу наукових праць німецьких учених з 2006 по 2021 рік зроблено висновок про стимули до поширення змішаного навчання у Німеччині: неприйнятна відстань до найближчого навчального закладу; особливі релігійні та мовні потреби, які місцеві навчальні заклади не можуть або не хочуть задовольняти; індивідуальність навчання; уникнення соціальних проблем від спілкування віч-на-віч; ущільнення навчального матеріалу та збільшення годин на самостійне навчання. Виділено стратегії змішаного навчання в закладах вищої освіти: стратегію попередньої розробки матеріалів для очного навчання та наступної розробки матеріалів для електронного навчання з урахуванням індивідуальних уподобань студентів (Й. Даммайер, С. Мертен); поєднання в очному і електронному навчання, як частин змішаного, однакового об’єму теоретичного та практичного матеріалів у чіткому, реалізованому та вимірюваному підході з метою цілеспрямованого розвитку практичних знань (Т. Бош); створення гібридного навчального середовища, що дозволяє послуговуватись перевагами електронного подання та складання звітів з практичних робіт студентами (М. Амелунг, Д. Рознер); ретельне планування етапів онлайн-навчання на основі дидактичного трикутника (Д. Петко); дотримання ідеї «перевернутого класу», коли заняття в класі використовуються для інтерактивного та спільного, заснованого на досвіді діалогового навчання, замість розповсюдження знань, орієнтованого на викладача (М. Брандб К. Малке); базування змішаного навчання на основі відео-лекцій, що розроблюються шляхом використання стандартизованого рішення для всього навчального закладу (Т. Гірмер, А. Генріх); створення гібридного кампусу на основі мультимодального навчання (А. Скульмовський, Г. Д. Рей); хронологічне розташування елементів навчальної пропозиції для бажаного успіху в навчанні (К. Келлер, Д. Клінкхаммер, Є.-М. Ротлендер).

Цифровізація освіти сучасного суспільства: проблеми, досвід, перспективи

2022-12-09T13:16:15+00:00

У статті проаналізовано цифровізацію сучасної освіти. Її актуальність визначається роллю освіти у житті сучасного суспільства, що орієнтується на принципи та цінності постіндустріальної епохи. В удосконаленні національної освіти з кожним роком усе більшу роль набувають цифрові технології, що сприяють підвищенню якості підготовки майбутніх учителів і зближення освіти з наукою. Водночас ці технології потребують аналізу їх впливу на суспільство. В зв’язку з цим вивчення питань цифровізації освіти та її соціальних наслідків видається дуже актуальним напрямом наукових досліджень.

Для досягнення поставленої мети використано методи соціального пізнання, аналізу філософської, соціологічної, педагогічної літератури, синтезу та моделювання соціально-культурних процесів.

Визначено основні проблеми цифровізації освіти: дегуманізація освітніх, а далі всіх інших соціальних відносин, здатності здобувачів освіти до творчості, зростання прагматизму й індивідуалізму на основі цінностей особистого комфорту й споживання. Визначено перспективи цифровізації системи освіти: інструментальні – оснащення освітніх закладів якісним програмним забезпеченням, інформаційними системами, що забезпечують доступ до освітніх ресурсів, впровадження інформаційних (дистанційних) технологій, он-лайн-навчання, зміна вимог до викладачів і здобувачів освіти, становлення нових освітніх структур, неминучі зміни звичних форм і методів навчання; ціннісно-смислові – знаходження гармонійної єдності з найкращими традиціями вітчизняної освіти. Розв’язання практичних питань, пов’язаних з реалізацією державної політики цифровізації різних сфер суспільних відносин, що сприяють координації зусиль науковців, політиків, інститутів громадянського суспільства з соціально-економічного та культурного розвитку інформаційного суспільства.

Психолого-педагогічний супровід майбутніх вихователів з розвитку мовлення дітей раннього віку

2022-12-09T15:03:42+00:00

У статті визначено сутність поняття «психолого-педагогічний супровід» як комплексної системи заходів з організації оптимальних умов і партнерської підтримки з боку викладачів, що реалізують можливості для самопізнання, розкриття творчого потенціалу, здібностей, нахилів, інтересів і мотивів, формування почуття самоцінності й прагнення до самореалізації через активне застосування досягнень науки для кожного здобувача вищої освіти. Проаналізовано основні акценти науковців щодо взаємодії з дітьми раннього віку в площині розвитку мовлення, які мають враховуватися практиками: існування двох паралельних сфер мовленнєвого спілкування: спілкування з дорослими і спілкування з дітьми; ефект наслідування мовлення дорослого; розглядання мовлення як супроводжувальної діяльності, без якої не може відбуватися повноцінно жодна інша дитяча діяльність. Висвітлено низку підходів, які забезпечують ефективність психолого-педагогічного супроводу майбутніх вихователів планування та організації форм взаємодії з дітьми раннього віку: рефлексійний, аксіологічний, компетентнісний. Окреслено алгоритм здійснення психолого-педагогічного супроводу майбутніх вихователів: визначення рівня уявлень та обізнаності про психологічні характеристики дітей раннього віку; поінформованість про закономірності розвитку мовлення дітей раннього віку; розуміння диференційного відбору ефективних форм взаємодії з дітьми, надання переваги сучасним методам і прийомам; моделювання форм партнерської взаємодії з батьками вихованців; апробування кейсу різних форм взаємодії під час виробничої практики в групах раннього віку; презентація позитивного досвіду в різних освітніх колах. Проаналізовано особливості сучасних форм взаємодії з дітьми, акцентовано увагу на опосередковані й безпосередні форми взаємодії з розвитку мовлення.

Самореалізація в процесі становлення особистості. Мотивація успіху та відбиток невдач

2022-12-09T15:22:23+00:00

У статті розглядається характеристика мотивації успіху та аналіз впливу невдач на самореалізацію особистості в процесі її становлення. Актуальність цього дослідження полягає в тому, що в останні роки проблема впливу успіху та невдач стає більш гострою та набуває дедалі більшого розповсюдження. У статті було виділено такі поняття, як «мотивація успіху», «становлення особистості», «мотивація», «самореалізація», «саморозвиток», «негативний стан», «адаптування», «академічна неуспішність», а також розглянуто, як успіхи та невдачі позначаються на академічній успішності. Наведена стаття висвітлює результати опитування серед учасників різного віку, які мали можливість описати та проаналізувати свій досвід у навчальній діяльності та подальшому житті, в якому вони відповіли на дванадцять питань, які стосувалися їхнього успіху, внутрішніх переживань і психологічних труднощів, пов’язаних з невдачами, з якими вони зіштовхнулися. Респонденти поділилися своїми враженнями та виразили свою думку щодо впливу успіхів та невдач на самореалізацію особистості на її життєвому шляху. Спираючись на результати опитування, автори дослідження виділили найважливіші моменти, на які слід звернути увагу та детально проаналізувати.

Реалізація принципів академічної доброчесності як дієвий інструмент забезпечення якості вищої освіти

2022-12-09T16:04:44+00:00

У статті охарактеризовано морально-етичні цінності та законодавчі норми, що регулюють дотримання академічної доброчесності. Узагальнено думки науковців щодо причин порушення правил академічної доброчесності. Здійснено опитування студентів педагогічних спеціальностей першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти денної форми навчання Факультету педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка у ході якого з’ясовано причини порушення академічної доброчесності (зокрема списування та аутсорсинг завдань) здобувачами освіти в ЗВО; визначено основні шляхи подолання порушень правил академічної доброчесності; з’ясовано ефективні методи формування усвідомленого ставлення до академічної культури в освіті, серед яких найбільш ефективним визначено залучення студентів до діяльності в Науковому товаристві студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету.

Поняття етнокультурної компетентності здобувача освіти

2022-12-09T20:24:14+00:00

У статті представлені результати дослідження, присвячені визначенню поняття «етнокультурна компететність». Для визначенння та аналізу цього складного терміну були проанлізовані похідні визначення «етнокультура», «культура», «компететність», «етнокультурна компетентність» у філософському, педагогічному, психологічному аспектах. Аналізуючи і узагальнюючи зазначені вище поняття, можна сказати, що етнокультурна компетентність проявляється у певній манері поведінки стосовно рідної культури чи культури у місцях проживання будь-якої етнічної групи, допомагає особистості бути адекватним, адаптованим і гармонійним як для себе, так і для представників конкретного соціуму. Результати дослідження показали, що саме поняття «етнокультурна компететність» та його похідні поняття мають різноаспектні визначення і сконцентровані на визначенні місця людини у системі суспільних координат та направлені на прийняття основних патерн міжетнічної взаємодії у різних аспектах людської взаємодії. До основних складових, які акумулюють у собі визначення етнокультурної компететності здобувачів можна віднести: адаптиність до міжкультурної взаємодії, толерантність, обізнаність в особливостях етнокультурних відносин на конкретній території або соціальній групі, відкритість до нових культурних особливостей тощо. На основі проведеного аналізу досліджень учених у галузі етнокультурної взаємодії було сформульовано власне визначення цього поняття. Ми розуміємо етнокультурну компететність як багаторівневий конструкт знань, умінь та навичок у галузі етнічного та культурного розмаїття, спрямований на розвиток міжкультурного розуміння та прийняття цього етнокультурного розмаїття в собі та оточуючих.

Активізація творчої діяльності студентів на заняттях з хорового диригування

2022-12-09T20:35:51+00:00

Формування творчої особистості на сучасному інноваційному етапі набуває особливої актуальності. Тому, при підготовці фахівців, важливим стає пошук та використання викладачами ефективних форм і методів комп’ютерних технологій з метою підвищення рівня навчання, активізації творчої діяльності студентів та професійної підготовки майбутніх випускників. Важливим завданням мистецької освіти є музичний та творчий розвиток фахівців на основі міждисциплінарних зв’язків.

Метою даної статті є цілеспрямований пошук і добір принципів та методів навчання, які сприяють підвищенню професійної компетентності, фаховому вдосконаленню, активізації творчої діяльності студентів, розвитку їх творчого мислення, уяви та фантазії.

У статті висвітлено особливості занять з хорового диригування на основі таких принципів, як принцип індивідуального підходу, міждисциплінарних зв’язків та інтерактивного навчання.

Для творчого розвитку студентів досліджено використання таких методів навчання, як: метод моделювання художньо-творчого процесу; інтонаційно-стильового досягнення музики; пізнавальної діяльності; «живого» виконання; проблемно-пошуковий; створення композицій тощо.

Ефективним при підготовці конкурентоспроможних фахівців є застосування у навчальному процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і музичних комп'ютерних програм.

У даній статті запропоновано також музично-творчі ігри, які мають на меті активізувати увагу та мислення майбутніх фахівців, сприяти власній інтерпретації хорових творів.

Під час проведення ігор студентам дана можливість продемонструвати з листа виразну гру хорової партитури на фортепіано, показати свою здатність до інтерпретації та аранжування хорових творів; створення власних вокально-хорових вправ та шкільних пісень

«Школа дає знання. Знання дає силу. Сила дає владу…»: з історії діяльності Товариства «Просвіта» ім. Бориса Грінченка у таборі полонених українців Зальцведель, Німеччина (1916-1917 рр.)

2022-12-09T12:50:28+00:00

У статті розкрито специфіку діяльності Товариства «Просвіта» імені Бориса Грінченка, заходами якого у таборі Зальцведель (Німеччина) провадилася однойменна Народна школа. Початкова фаза її діяльності була позначена значними труднощами, що зумовлювалися неготовністю частини таборян її відвідувати із-за побоювань репресій з боку російського царату (після їх повернення додому). Але завдяки роз’яснювальній роботі членів Просвітнього відділу СВУ та українського активу табору цей страх було подолано, після чого кількість учнів почала невпинно збільшуватися.

Протягом 1916-1917 рр. Народну школу імені Бориса Грінченка скінчили сотні полонених українців, які отримали в її стінах не лише початкові знання (письмо, читання, рахунок), але й винесли з неї розуміння багатьох явищ політичного і суспільного життя, а крім того – засвоїли основи агрономічних та точних наук. Школа започаткувала глибинні зміни в їх свідомості, зробивши випускників школи інтегральною частинкою українського світу, політична складова якого була нещадно переслідувана у Росії, і відтак – змушеного виборювати своє «місце під сонцем» на німецькій землі.

Народна школа імені Бориса Грінченка стала одним з найпотужніших системо-формуючих національних чинників в таборі, яка самою своєю роботою творила українське середовище. В її стінах – інколи навіть повз своєї волі – полонені починали усвідомлювати несправедливість соціально-політичних порядків у царській Росії та розуміти конечну потребу відокремлення України від імперського центру з подальшим набуттям нею суверенного статусу. Таким чином Школа та її педагогічний склад весь час дуже істотно долучалися до процесу формування національно-державницького світогляду тих полонених українців, які прагнули до освіти, сповна виконавши свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною